Начальник управління соціально-економічного захисту ЦК профспілки працівників освіти і науки України Антоніна Клименко: Учителі не витримають тарифів 

За даними Держкомстату України середня заробітна плата працівників галузі освіти складала в листопаді 2006 року 812 грн., в той час як в цілому за галузями економіки майже 1104 грн.
 
Однією з найголовніших причин такого стану із розмірами заробітної плати освітян є невиконання державних гарантій в рівнях оплати праці, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту». Як відомо, зазначеним законом держава гарантує педагогічним працівникам розмір середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) на рівні, не нижчому, ніж середня заробітна плата працівників в промисловості. Але на даний час середні посадові оклади та ставки заробітної плати педагогічних працівників складають близько 50% від законодавчо встановлених. Переконує в цьому та ж статистика.
 
Якщо в листопаді 2006 року зарплатня працівників промисловості становила 1298 грн., то розмір середніх посадових окладів педагогів з урахуванням їх підвищення з 1 грудня 2006 року на 6,7% складає на даний час близько 600 грн. Саме в такому розмірі державою оцінено працю вчителя першої кваліфікаційної категорії — працівника з вищою педагогічною освітою із стажем роботи не менше 5 років.
 
Хоча часто від законодавців, керівників галузі можна почути хибне, викривлене твердження про начебто законодавче прирівняння заробітної плати педагогічних працівників (а не посадових окладів та ставок заробітної плати) до середньої заробітної плати в промисловості. Різниця ж зрозуміла: заробітна плата — це винагорода за працю, яка формується із ставок заробітної плати залежно від педагогічного навантаження, надбавок за вислугу років, встановлених залежно від стажу педагогічної роботи, доплат за класне керівництво, перевірку зошитів тощо.
 
Не менш важливим фактором, що негативно впливає на рівень оплати праці бюджетників в цілому, та освітян зокрема, є зволікання із введення Єдиної тарифної сітки в повному обсязі, перший етап якої було запроваджено з вересня 2005 року. До оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки профспілка працівників освіти і науки України має особливе ставлення. По-перше, як можна визнавати її «єдиною», якщо вона не охоплює всіх працівників бюджетних галузей — держслужбовців, науковців, працівників національних закладів культури та мистецтва тощо. По-друге, спілчани вбачають її як тимчасовий захід, який би забезпечував поступове наближення рівня оплати праці педагогів, спеціалістів освіти, науково-педагогічних працівників до законодавчо встановленого рівня.
 
Не сприятиме підвищенню платоспроможності освітян й затверджений державним бюджетом на 2007 рік показник рівня мінімальної заробітної плати, від якого залежить розмір посадових окладів працівників бюджетної сфери, в тому числі освіти. Адже з січня її розмір залишився на рівні 400 грн., як це було встановлено ще з 1 грудня 2006 року. В той же час, відповідно до закону про оподаткування доходів фізичних осіб, з початку року збільшується ставка прибуткового податку — з 13 до 15%. Отже, вже в січні цього року працівники отримають заробітну плату на 2% меншу порівняно з груднем. З липня планується підвищення рівня мінімальної заробітної плати з 400 до 420 грн. Є припущення щодо можливого підвищення мінімальної зарплати вже з квітня — відповідно до постанови Верховної Ради України, але все залежить від показників розвитку економіки. Тому така перспектива знаходиться під знаком питання. З впевненістю можна стверджувати лише про заплановане підвищення мінімальної зарплати з липня до 420 грн., а з грудня — до 450 грн., що відповідно становить 5 та 7%. Але ж заробітну плату за грудень працюючі отримають, в кращому випадку, лише наприкінці грудня, а то й в січні 2008 року.
 
Нас запевняють в тому, що держбюджетом передбачені достатні суми коштів для надання субсидій при сплаті комунальних послуг. Але ж багато з педагогічних працівників працюють з підвищеним навантаженням, що викликане в тому числі нестачею кадрів. Тож вони отримують дещо більшу заробітну плату, а саме 1000-1200 грн. і у зв'язку з цим вже не потраплять в категорію громадян, які мають право на субсидії. Тому з суми 1200 грн. їм доведеться близько половини сплатити за житло. А що ж залишиться для задоволення інших, таких не менш, а то й більш важливих життєвих потреб, як харчування, придбання одягу, лікування, навчання, проїзд тощо ?
 
Проте поряд із прийняттям таким чином «спрямованих на забезпечення конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї» рішень урядовці та законотворці не забарилися з дотриманням положень Закону «Про житловокомунальні послуги» щодо встановлення економічно обґрунтованих цін та тарифів. Як результат — стрімке підвищення вартості тарифів на послуги ЖКГ, що вимірюється не на відсотки, а в декілька разів. Хіба не викликає сумніву така їх економічна обґрунтованість?
 
А якщо вже й існує потреба в підвищенні тарифів ЖКГ, то, за нашим переконанням, мають дотримуватись і законодавчо встановлені гарантії в рівнях доходів населення з тим, щоб забезпечити оплату послуг за цими тарифами.