| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
Судова епопея з багатостраждальною справою Олександра Дякулича Судова епопея з багатостраждальною справою Олександра Дякулича із Закарпаття, схоже, добігає свого логічного кінця. Кількарічні поневіряння ошуканого заробітчанина стали яскравим прикладом тої сваволі, що її доводиться терпіти пересічним громадянам від рідного правосуддя, про нагальну необхідність реформування якого перед виборами завжди згадують перші особи держави. Свого часу газета "Дзеркало тижня" докладно розповідало історію 42-річного спортивного тренера Олександра Дякулича та двох його товаришів, мешканців Іршавського району. Котрих, висловлюючись мовою жаргону, грубо "кинули" на суму понад 10 тис. дол. Восени 2003 року директриса одного з іршавських туристичних бюро пообіцяла чоловікам легальне працевлаштування в Англії, і, забравши позичені ними під відсотки гроші, з чужими паспортами відправила їх в Італію. Ошукані заробітчани неодноразово телефонували директрисі, щоб з’ясувати, де обіцяна робота в Англії, і тоді її чоловік, колишній заступник начальника райвідділу міліції, почав погрожувати "найняти в Італії кілера, а вдома влаштувати родинам терор". П’ять місяців О.Дякулич перебивався в Італії випадковими заробітками, переховуючись від поліції та міграційної служби. Кілька разів його затримували й ув’язнювали разом із російськими проститутками та албанськими злочинцями, а тоді депортували в Україну з кількома євро в кишені. Товариші Олександра, також без копійчини, повернулися додому кількома місяцями раніше. Повернути ошуканим землякам гроші директриса категорично відмовилася. Міліція порушила проти неї кримінальну справу, яку кілька разів перекидали з райвідділу в райвідділ. Коли ж улітку 2005 року матеріали нарешті передали до суду, почалися неприкриті спроби їх "поховання". Розгляд безпідставно перенесли з Іршави до Мукачева, про дату засідань потерпілим не повідомляли, самі засідання без жодних на те причин переносили. Врешті-решт суддя відправив справу на дорозслідування, і слідчому довелося по другому колу виконувати настанови та зауваження, які були враховані ще під час попереднього розслідування. Наприкінці минулого року справу направили на повторний розгляд, після чого знову спробували безпідставно передати в Мукачеве. Лише після того, як потерпілі організували в суді акцію протесту, про яку попередили районну владу, розгляд залишили в Іршаві. Проте це мало допомогло. За словами О.Дякулича, суддя демонстративно ігнорував докази слідства, а представник прокуратури діяв більше в інтересах підсудної, аніж потерпілих. В лютому цього року суд знову відправив справу на додаткове розслідування, після чого доведені до відчаю заробітчани встановили перед районною держадміністрацією намети й оголосили акцію протесту. Олександр почав голодування, попередивши, що, якщо вимогу об’єктивно розглянути справу буде проігноровано, він здійснить акт самоспалення. Акція протесту отримала несподівану підтримку серед місцевих мешканців. З різних сіл району до неї приєдналися люди, які теж потерпіли від місцевого правосуддя та правоохоронних органів. У когось міліція чи прокуратура безпідставно закрила кримінальну справу, комусь суд виніс несправедливий вирок… Такий протестний розмах у глибинці вразив владу, і вона просто змушена була якось відреагувати. О.Дякулича прийняли губернатор, голова апеляційного суду та перший заступник обласного прокурора, котрі пообіцяли особисте сприяння в об’єктивному розгляді справи і винесенні справедливого вироку. Через кілька тижнів апеляційний суд скасував рішення Іршавського райсуду про відправлення кримінальної справи на додаткове розслідування і направив її для нового судового розгляду в Мукачеве. Перший етап довготривалої судової епопеї завершився днями. Мукачівський міськрайонний суд визнав директрису турбюро винною у шахрайстві в особливо великих розмірах (ч.4 ст.190 Кримінального кодексу), зловживанні службовим становищем (ч.2 ст.364) і засудив до шести років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади, пов’язані з наданням туристичних послуг, протягом трьох років. Крім того, засуджену зобов’язано повернути потерпілим матеріальні та моральні збитки на загальну суму близько п’ятдесяти п’яти тисяч гривень. Гроші директриса поки не повернула і за грати не потрапила — вона перебуває на підписці про невиїзд до набрання вироком законної сили. Навчені гірким попереднім досвідом О.Дякулич із товаришами побоюються, що в апеляційному суді справу з якихось формальних причин знову відправлять на дорозслідування. Володимир Мартин, "Дзеркало тижня"
| ||||||||||||||
| Добавить комментарий | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
ЛІГА.Новости:
Индекс стоимости жилья в Киеве
АСН(р)У